Брехтівська теорія вистави під впливом творів драматурга та режисера Бертольда Брехта зробила революцію в традиційних театральних угодах. Ця теорія відома своїм акцентом на раціональності, залученні аудиторії та соціальній критиці. У цьому вичерпному посібнику ми дослідимо ключові принципи брехтівської теорії перформансу, її сумісність із брехтівською акторською грою та її зв’язок із акторською технікою.
Брехтівська теорія вистави
Брехтівська теорія вистави, також відома як епічний театр, виникла як відповідь на домінуючий натуралістичний і реалістичний стилі театру на початку 20 століття. Бертольт Брехт прагнув перервати пасивне споживання театру глядачами, а натомість прагнув спровокувати критичне мислення та соціальні дії.
Ключові принципи брехтівської теорії перформансу включають:
- Verfremdungseffekt (Ефект відчуження): Брехт представив концепцію Verfremdungseffekt, яка мала на меті створити відчуття дистанціювання між аудиторією та героями на сцені. Розбиваючи ілюзію реальності та нагадуючи глядачам, що вони дивляться виставу, Брехт спонукав їх до критичного та аналітичного сприйняття п’єси.
- Дидактизм: на відміну від традиційного театру, який мав на меті розважати, брехтівський театр віддавав пріоритет дидактизму, використовуючи сцену як платформу для соціальних коментарів і політичної критики. Брехт мав на меті спонукати глядачів задуматися над суспільними проблемами, зображеними в п’єсах, і спонукати їх кинути виклик статус-кво.
- Нелінійний наратив: Брехт часто використовував методи нелінійного оповідання, щоб порушити хронологічний хід подій. Подаючи фрагментовані оповіді та використовуючи монтаж, він прагнув підкреслити взаємозв’язок соціальних і політичних подій, спонукаючи аудиторію поставити під сумнів причинно-наслідкові зв’язки.
Брехтівська акторська гра
Брехтівська акторська гра, на яку також вплинули теорії Брехта, відрізняється від традиційного психологічного реалізму, пов’язаного з системою Станіславського. Брехтівські актори прагнуть втілити персонажів як соціальні типи, а не як індивідів, прагнучи передати ширший соціальний і політичний контекст, у якому персонажі існують.
Сумісність брехтівської теорії перформансу з брехтівською акторською грою полягає в спільній меті виховання критичної свідомості та соціальної обізнаності в аудиторії. Брехтівські актори використовують такі прийоми, як жест, який передбачає фізичне втілення соціальних установок і поведінки, а також використання прямого звернення до аудиторії, щоб порушити ілюзію четвертої стіни.
Акторська техніка
Акторська техніка в брехтівській виставі спирається на фундаментальні принципи брехтівської акторської гри, наголошуючи на наступному:
- Історична свідомість: Брехтівські актори занурюються в історичний і соціальний контекст персонажів, яких вони зображують, прагнучи передати вплив зовнішніх сил на індивідуальну поведінку та вибір.
- Фізичність і жести: на відміну від психологічного реалізму, брехтівська акторська гра робить сильний акцент на фізичності та мові жестів для передачі соціальних і політичних смислів. Актори використовують перебільшені жести та рухи, щоб підкреслити глибинні соціальні сили, які впливають на їхні персонажі.
- Взаємодія з аудиторією: гра Брехта заохочує пряму взаємодію з аудиторією, руйнуючи ілюзію четвертої стіни. Ця взаємодія служить для нагадування глядачам про їхню роль критичних спостерігачів та учасників театрального досвіду.
Цей цілісний підхід до акторської гри узгоджується з основними принципами брехтівської теорії перформансу, намагаючись кинути виклик пасивному споживанню та сприяти активному залученню до змісту та тем п’єси.