Прикладний театр і плейбек-театр — це дві взаємопов’язані та динамічні форми перформансу, які набули популярності завдяки своїй трансформаційній та привабливій природі. Прикладний театр використовує театральні техніки та принципи для вирішення соціальних, культурних і політичних проблем у різних умовах, тоді як плейбек-театр передбачає імпровізовану виставу, засновану на особистих історіях глядачів. Цей комплексний тематичний кластер заглибиться в нюанси прикладного театру та плейбек-театру, дослідить техніку плейбек-театру та з’ясує їх сумісність з акторською технікою.
Розуміння прикладного театру
Прикладний театр, також відомий як інтерактивний театр або театр на основі громади, охоплює широкий спектр театральних практик, спрямованих на вирішення конкретних соціальних чи особистих проблем. Це передбачає використання театральних технік і методологій як інструменту для соціальних змін, терапії, освіти та розвитку громади.
Однією з ключових особливостей прикладного театру є його здатність залучати різноманітні спільноти та давати можливість людям висловлювати свій досвід і проблеми через творче самовираження. Практики прикладного театру часто співпрацюють із громадами, виступаючи за соціальну справедливість і сприяючи діалогу через інтерактивні вистави та майстер-класи.
Застосування прикладного театру
Прикладний театр знаходить застосування в різних контекстах, таких як:
- Навчальні заклади, де він використовується для вирішення таких проблем, як залякування, дискримінація та поінформованість про психічне здоров’я.
- Програми роботи з громадськістю, спрямовані на сприяння діалогу, взаєморозуміння та розширення можливостей серед маргіналізованих груп.
- Корпоративне навчання та розвиток із застосуванням театральних прийомів для покращення навичок спілкування, командоутворення та вирішення конфліктів.
- Соціальна адвокація та активність, використовуючи вистави для підвищення обізнаності та розпалювання розмов про актуальні соціальні проблеми.
Вивчення Playback Theatre
Плейбек-театр — це імпровізаційна форма театру, яка передбачає розігрування особистих історій, якими діляться глядачі. Він був розроблений у 1970-х роках Джонатаном Фоксом і Джо Салас як засіб подолання прірви між виконавцями та глядачами, створюючи захоплюючий досвід, який підтверджує розповіді окремих людей.
Центральне місце в плейбек-театрі займає роль диригента, який сприяє розповіді і направляє акторів у відтворенні спільних історій. Потім актори спонтанно інтерпретують і виконують історії, використовуючи різноманітні театральні форми, включаючи рух, діалоги та музику.
Техніка плейбек-театру
Техніка плейбек-театру охоплює низку навичок імпровізації та оповідання, зокрема:
- Віддзеркалення: актори віддзеркалюють емоційні та фізичні аспекти оповідання оповідача, передаючи суть історії через невербальне спілкування.
- Плавне моделювання: Ця техніка передбачає створення акторами фізичних картин або скульптурних репрезентацій досвіду оповідача, додавання візуальних і символічних вимірів до розповіді.
- Хорове мовлення: у цій техніці актори декламують або озвучують слова оповідача, створюючи синхронізовану та гармонійну вокалізацію оповіді.
Сумісність з акторською технікою
І плейбек-театр, і прикладний театр спираються на основні акторські прийоми, такі як:
- Фізичність і рух: актори в обох формах театру використовують фізичність і рух, щоб виразити емоції, передати розповідь і взаємодіяти з аудиторією.
- Імпровізація: плейбек-театр значною мірою покладається на навички імпровізації, заохочуючи акторів спонтанно реагувати на спільні історії та емоції глядачів.
- Голос і вокальне вираження: обидві форми підкреслюють використання голосу як потужного інструменту для оповідання історій та емоційної комунікації, вимагаючи від акторів модулювати свій голос, щоб передати низку емоцій і характерів.
- Емоційна правда та автентичність: актори прикладного театру та плейбек-театру прагнуть втілити емоційну автентичність, зображуючи персонажів та досвід у щирій та емпатичній манері.
Загалом, сумісність між технікою плейбек-театру та акторською технікою полягає в їхній спільній зосередженості на емпатичному розповіданні історій, активному залученні аудиторії та трансформаційній силі перформансу.